Довгов язий веч р

Сміявся вечір,  довгов'язий дурень-вечір
 Розмазуючи фарби всіх надій.
А на віконці братик-вітер
 Листям чужих перемог шелестів...
І зрозумілим стало, цілковито безперечно
 Що й шлях і кінь - то все позаду.
Ляпасів поцілунків дзвони
 Зів'ялі в час листопаду...
Хмур неба нижче нахилився
 Дихати свинцем громади хмар немає сил
 А довгов'язий вечір чув,
Він чув... та він глумився,
Ховаючи від віри ключ.
Час краплями стікав із крану
 І ржав води, омила серця драговину.
Подохнути б... Чи не запізно, не зарано?
Серед всіх трун, свою знайти би домовину.
Під доброзичливців прийдешніх люлюкання
 Яких, як завжди, надто вже багато
 Комиза дурня не стать метою полювання.
По небу би пройтися, та запитати:
 "Коли"?,
Коли ми зможемо не пестячи небилицю
 Прийняти долі усі сполохи як є?
Коли наситять снігом нас?
Що від болю чистий і від ворожнечі.
Але, сміявся все той довгов'язий вечір...
І я заплутався в його пальті.
Мені згадалися лиш ті...
Хто надто присягався..
Але вони є хто? Не пам'ятаю хто.
Під шепіт шин зійшла подруга-ніч,
Прогнавши й вечір, і його смішки.
Привіт, ти в циферблаті круга
 Давай побудемо разом, з тобою пліч-о-пліч,
Ба навіть заперечуючи сни.


              Благодарю за перевод талантливую поэтессу:               
           Оксану Корнееву http://www.stihi.ru/avtor/ksenia65
                Переведено - 24.10.2016 в 19:16
                Написано - 17.10.2016
                Фото из интернета.