Затуманилось на дворі,
Клен схилився у покорі,
Щось Калиночці шепоче,
Обійняти віттям хоче…
А Калина червоніла,
Від зізнання того мліла…
Раптом Вітер синьоокий
Враз пірнув в палкі потоки!..
Пліч Калиноньки торкнувся,
Ніжно-ніжно посміхнувся,
Пестив кетяги, мов груди,
Що ж то буде, що ж то буде!?.
Вітер – Легінь, Клен – мрійливий,
Хто з них кращий, Боже милий?!.
Розгубилася Калина,
Затремтіла, мов билина…
Та на ранок все змінилось
І туманом оповилось…
Вітер вщух, а Клен – в дрімоті,
Листя жовте на капоті…
Лиш Калина все зітхала,
Бо кохала, бо кохала…
24.10. 2016, 3-03
Бо кохала...
© Copyright: Лидия Вовк, 2016
Свидетельство о публикации №116102401106
Свидетельство о публикации №116102401106
Рецензии