він їй каже - серце моє, сонце моє
дні коротшають, ночі довшають
час іде
зима настає
він їй каже - я віддам тобі все своє
все тепло, все нутро
все, що маю
все, що я є
він їй каже - мертва вода гниє
вогонь горить, білий ангел спить
хтозна, де тут тепер чиє
і полин гірчить
він шепоче - зоре моя, доле моя
як приспати всі твої незліченні «я»
як зібрати докупи
в одному пазлі
твоє ім’я
він кричить, роззявляє рота
мов дикий птах
він скидається на ідіота
в її очах
шаленіє, б’ється, психує
гарчить, сичить
та вона його знов не чує
бо він - мовчить
бо вiн - мовчить
© Copyright: Екатерина Егоренкова, 2016
Свидетельство о публикации №116102103761
Свидетельство о публикации №116102103761
Рецензии
Красиво!
Не произнесенные слова, не высказанные чувства,
как вода,стремящаяся наружу,но не нашедшая ещё выхода.
Владимир Вдовиченко 14.02.2019 15:12 • Заявить о нарушении
Не произнесенные слова, не высказанные чувства,
как вода,стремящаяся наружу,но не нашедшая ещё выхода.
Владимир Вдовиченко 14.02.2019 15:12 • Заявить о нарушении