Те рандеву було іронією долі,
Як зіткнення орбіт палаючих зірок,
З тобою ми тоді зустрілись мимоволі,
А вітерець легкий, торкав твій стан стрункий,
Й гнав хвилі на пісок.
І сонце теж було, іронією долі,
На оксамиті вій, мов шовку волосок.
Кохання ми своє, як пух, що на тополі,
Залишили дарма, неначе жартома
Серед густих гілок.
Пролягла поміж нами
Нездоланна стіна.
Мов сюжет мелодрами –
Я один, ти одна.
Ми у двох змалювали
Дуже сумний пейзаж,
Ми обоє програли –
Наша зустріч міраж.
Іронія буття – ми йшли з тобою поряд,
І залишався нам до щастя тільки крок.
Лише всього на мить відвів від тебе погляд,
Крихкий, неначе лід, твій розчинився слід,
Що зберігав пісок.
Пролягла поміж нами
Нездоланна стіна.
Мов сюжет мелодрами –
Я один, ти одна.
Загубився в тумані
Світ придуманий наш,
Не талинить в коханні.
Наше щастя – міраж .
Iронiя долi
© Copyright: Владимир Мишурский, 2016
Свидетельство о публикации №116101904562
Свидетельство о публикации №116101904562
Рецензии