Ти – мовчиш... Я – боюсь... Що не так я зробила, скажи?
Я тебе відштовхнула? То чим? Я все виправлю гідно...
І в словах, і у вчинках боюся торкнутись межі,
За якою я втрачу до тебе свою відповідність.
А без тебе – нікуди. Без тебе – не жити, ніяк.
Сенс життя – зазирнути у очі твої на світанку.
Кожне слово твоє, кожен погляд твій добрий – то знак,
Що дає мені сили прогнати душевні серпанки.
Не мовчи, промовляй, не мовчи, краще щось зауваж.
Я усе виправляю негайно легкою рукою.
Як я хочу у хаті завжди вберегти спокій наш.
Я б усе, крім любові, усе віддала для покою...
Ти мовчиш... Я боюсь... Що не так я зробила?
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116101911271
Свидетельство о публикации №116101911271
Рецензии
