Мыкола Винграновский. Вас так никто не любит...

                ***
Вас так никто не любит. Я один.
Я вас люблю, как  прОклятый. До смерти.
Земля на небе, вечер, счастье, дым,
Года и год, зима, весна - поверьте -
Они одно, одно лишь - вы и вы...
Дымят столетья, воды и народы...
Моя вы память степи-ковылы,
Зари небесной голос и свободы.
Смотрите, гляньте: мой - то голос ваш,
Он светится теплом, как полдень летний...
Я вас люблю, как соль свою Сиваш,
Как лес предзимний свой листок последний.

                ***
Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
Земля на небі, вечір, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті, -
Вони мені одне лиш - ви і ви...
Димлять століття, води і народи...
Моя ви пам"ять степу-ковили,
Зорі небесний голос і свободи.
Дивіться, гляньте: мій - то голос ваш:
Як світится він тепло на світанні...
Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.