на світанку я вийду у ліс,
де свобода наповнює груди.
так спокійно й затишно скрізь,
де землі не торкнулися люди.
на траві я прим’ятий, ледь, слід
по собі лишу, власний відбиток.
людям звично… властиво слідить
і смертельний виносити вирок.
ми є ті, що живуть всуперЕч,
не заради – а виключно задля.
ми істоти живих протиріч.
протиріччя – то є людська вада.
ми в молитві власні гріхи
прикрашаєм вірою в Бога.
проте, досі іржаві цвяхи,
проливають кров сина святого.
Iржавi цвяхи
© Copyright: Ая Садовская, 2016
Свидетельство о публикации №116101809563
Свидетельство о публикации №116101809563
Рецензии