Роздуми

   
Невже нас будуть проучати,
Як проучали всі віки.
«Туди не йдіть!», «не смійте брати!»,
На рідній мові не давали розмовляти.

ХХ-й вік жорстокий і кривавий,
Приніс народу лиш роздрай.
А з ним неволю і неправду,
Жили і мріяли про рай.

Роками біль нам точить душу,
Про це не згадувати гріх.
Всіх пам’ятати, лихо пережившим,
Повинні ми не забувати їх.

А душі їх давно на небі,
Спостерігають, як  живимо.
Що ми будуємо у мріях?
І чи тією ми дорогою йдемо?

За нас радіти їм  нема причини:
Бо знову ми будуємо не те.
Громаду в котрий раз іржа роз’їла,
А все, що робимо - ні се, ні те!

Хотілось, щоб  прийшло прозріння,
Ставали ми мудрішими в житті,
Були взірцем майбутнім поколінням,
Не забували честі й доброти.
.
Я довго думав над цими словами,
Старавсь до всього об’єктивно підійти,
Моя мета – щоб не ставали ворогами,
Жили в добробуті, єднанні, доброті.

Минуле наше треба знати,
Щоб  не робити помилок,
І треба всім запам’ятати:
«Хто думає та діє, лише тому
Допомагає Бог!»