Ти мариш, людство...
Зорі ще не впали.
То просто листя з кленів і беріз...
Воно так дивно вранці закружляло
до мене вниз...
Ти мариш людство...
Вічність не сміється.
То просто Він про мене не забув...
Ти ж знаєш, рідне, там зазвичай рветься,
де я не був...
Ти мариш людство...
Щастя - не сюжети.
Твоє ті-ві - фіранка на вікні...
І там, де ти отримуєш монети,
я пишу гнів...
Ти мариш людство...
Сонце ще не сіло.
То світло тане в подиху весни...
Тобі портретів знову закортіло.
Мені - вини...
Ти мариш людство...
Крихти викидаєш.
Смієшся в спину Тому, хто пішов...
І хочеш те, що віддавна шукаєш,
а я - знайшов...
Криниця пам ятi
© Copyright: Александр Ноцкий, 2016
Свидетельство о публикации №116101801287
Свидетельство о публикации №116101801287
Рецензии
