Николай Воробьёв. Дорога

Люди, это вы? Ватные потоки...
Без смертей, без рождений.
Вдоль рек и дорог как тени.
Ватные мелодии...Запишу, хоть не первый.
Но бывает ни клочка бумаги -
хоть царапай на теле,
хоть на нервах.

Подождите, люди,
вы же автобус ждёте.
В очередях стоите...
Что говорите? Спешите?
Падаете...
О, если б вы знали - а знать надо -
какие дорогие места
на баррикадах.
А ты бегун.
А ты бегун на длинной дистанции.
Ты бываешь совсем один,
как не доходишь до финиша.
На стадионах тысячи
тебе не рукоплещут.
Но бежать надо,
и ты вперёд ринешься,
и людей и землю
наматывая на плечи.
Тебе тяжко. Солнце жарче.
Бегут деревья, зданий громады.
А дорога уже как пожарище.
А на пожарах не дают награды.

               Дорога.


Люди, це ви? Ватні потоки...
Без смертей, без народжень.
Ваші ріки, де річка кожен.
Ватні мелодії...Запишу.
І буває ж ні клаптя паперу -
хоч на тілі видряпай,
хоч на нервах.

Зачекайте, люди.
ви ж автобус чекаєте.
В чергах стоїте...
Що кажете? Спішите?
Падаєте...
О, якби ви знали, міста,
які дорогі місця
на барикадах.
А ти бігун.
А ти бігун  на довгій дистанції.
Ти буваєш самотнім,
як не доходиш до фінішу.
Стадіонів тисячі
тобі не плещуть.
Але бігти ти вирішив -
і земля і люди
намотуються на плечі.
Тобі важче. Сонце вище.
Біжать дерева. Біжать будинки.
І вся дорога як пожарище.
А на пожарах нема спочинку.