Д вчина у потягу

Де місяць помирає -
Народжується сонце.
Промінням зігріває
Мене... Моє віконце.

Відтінками тепла свого
Мене кличе вставати.
Робити щось нове з того,
Що думала "на завтра".

Але, що не роблю я
Не можу віднайти
Душі своїй спокою,
Бо зннаю - треба йти.

Сідаючи у потяг,
(Як дічина із книги)
Я ЇМ махаю доки
Не стануть мокрі вії.

Це гарна була станція
"Місто Дитинства " звалась.
Усі доріжки - лянцеві
Там... Іграшки зостались.

Не можна із "зупинок"
Забрати щось з собою :
"! Книжки, ляльок, будинок -
Залиште за спиною!"

Це найгарніша станція
Вона ж - Перша моя.
В дитинстві ні коррупції,
Ні злу - місця нема.

Ну годі, їду далі,
У потягу "Життя"
Проглянемо деталі
Списку мого буття.

"Школа" наступна станція
Приїхали. Я вийшла.
Тут осінь жовтолистая
Дощем на стежках пише.

Довго тягнувся час
Нестерпно, аж до болю.
Багато я дізналась
Про всю на світі зброю:

Про рак і катастрофи,
(Багато інформації)
Про владу, що ну трохи
Добра не дає нації.

Про зло і про підступність,
Про дружбу і кохання,
Наркотики, корисність,
(це так важко морально)

І знов сіла у потяг.
Тепер рушаю в бій.
Я не слабка - навпроти!
Сила в ДУШІ моій...

Це станція "Доросла"
"Вищий Навчальний Заклад"!
Не тільки Я тут вийшла,
Але... більшість зосталась.

Після цієї зупинки
Хвилина - все майнулось...
"Робота", "Сім'я", "Діти",
І я , як колос, гнулась.

О! Станція "Відпустка"
Секунда і... немає...
Що ж в голові так пусто...
Життя так протікає:

Зупинка за зупинкою
Знання - віком змінялись
І, немов , хустинкою
Волосся все вкривалось...

Ось станція "Пенсійна"
Та, начеб-то , остання
Сіда, стара "дівчина"
Сльози втира охайно.

Скільки ж зупинок, Боже!
Після "Дитинства" знаю.
Життя було? Та може...
А що я пам'ятаю?...