Нэ забувай, чытай!

 

Ганьба мэни що я нэ розмовляю
На ридний мови кожный дэнь и час
Писень украинских я зовсим нэ спиваю
Нэвже змогла забуты нэ гаразд.

Та ни николы в свити нэзабуты
Безмэжнэ полэ спило жыто.
Працють поруч батькы и диты
Хлиб в закромах цэ свято литом.

Мэнэ пид лыстям в лыстопаде матинка знайшла
Говорять, рэшти малюкам, що их знайшлы в капусте
Дивчыськом босоногым колысь гусэй пасла.
Тэпэрь буваю дома там лыш у видпусци.

Сказать по правде так що сэрдэнько щымыть
И доля склалась так, що я як та лэлэка,
Хоча завжды душа туды лэтыть
Як витерець по над днипром из далэка далэко.

Звыкла давно побильшэ слухать та мовчать,
В ночи нэ сплю, складаю вирши, та зидхаю,
Скажить, будь ласка з кым я маю розмовлять?
Бэру кобзарь до раночку чытаю.

А иногда тэхэсэнько спиваю ридна маты
Высыть у нас в кимнати домотканый рушнычок
Из видты прывэзла его из батькивской хаты
Нэ залышылося на жаль мамою вышытых сорочок.

Пригадую, як рву волошкы в жыти,
Сплытаю з ных на голову винок
Як сяють очи нибы оксамыты.
Тоди як зацвита вишневый наш садок.


                Мария Мунческу
          2016г. июль, 24


Рецензии