Вона В йна

Бува, коли людина,
В дурмані що кохала
ХолОдніш стає льдини,
Тепер, що розділяла.

Ти , начеб-то, кохаєш
Супутника колишньго,
І Господа благаєш
Йому всього найліпшого.

Щоб дихали легені,
Щоб очі ясно бачили.
Хай з іншою , з тією
У нього буде вдача.

Та як же він з тією?
А я ? А що зі мною?
І з голови моєї
Питання без спокОю.

В душі протиоріччя...
Та й  голові так само.
Тої два протибіччя
Все говорять чимало.

Одне - проти кохання
Що ворог він віддоти;
А друе - за бажання
В молитві радість дарувати.

Це не розум кличе і
Не совість твоя гра.
Це тепер  душі твоїй -
Перша Світова...

Минає час. Залічує.
Не пам'ятаєш все.
Цей час - нас іскалічує
І їсть життя твоє.

Начеб-то владналось
Та поле твого бою
Забуло , як зривались
Гранати у двобої.

Забула, як лилися
З очей сльози твої.
Як там усе іскрилось.
Сльоза - то кров душі.

Забула, Все минулося
Повірила в кохання.
У нього ти ринУлася
Та без його прохання.

І знову починається
Проклята Та війна.
Яка вже називається
Друга Світова.