Наша жизнь, как не крути,
Что ни год, то рыночней...
Стало мне не по пути
С молодёжью нынешней.
Неурядицы терплю,
Время нынче - пошлое...
Уважаю и люблю
ПрОжитое прошлое.
Путешествовать боюсь,
Время нехорошее...
Обучаться не ленюсь,
Окунаясь в прошлое.
И скажу спасибо снам,
Делаю открытия:
Идентичны временам
Грозные события.
Жизни линия виднА,
Чёрная и белая...
А плохими времена
Люди сами делают.
Создают клубки проблем,
Всяческие сложности,
А легко живётся тем,
У кого возможности.
Нелегко объединить
Лёгкости и сложности,
Но нельзя ни в чём винить
Противоположности.
Не ругаюсь, не кричу,
Чувства контролирую,
Размышляю и молчу,
Время констатирую.
30.05.2016 г.
Констатация времени
© Copyright: Маценко Виталий, 2016
Свидетельство о публикации №116101504387
Свидетельство о публикации №116101504387
Рецензии
Радуйся, Земле, Син Божий народився! Доброго вечора, пане Віталію! Я, коли відвідував народний хор (1990-1994 рр.), то знав цю, як і багато інших пісень, включно з релігійними. Мелодії гарні, але, звичайно, від цього я не став християнином. Ясна річ, що раннє християнство, списане з Сенеки, я сприймаю. Але не діяльність церкви. Хоча серед християнських церков я радо вітаю греко-католиків. Особливо Любомира Гузара - це істинний християнин-філософ. Вірніше, навпаки - філософ-християнин. Я на деяких представників протестантизму посилався у своїх докторських монографіях. Я хотів би, щоб ти їх читав. Після захисту, коли треба було визначити внесок, то пропонували написати у графу "новий напрямок у розумінні світогляду". Але я скромно відповів, що не треба, нехай буде "поглиблення" напрямку. Це справді нове розуміння, але не розкручене, не популяризоване. До такого розуміння мене підштовхнула якась праця Луначарського.
Я з Антоном радився, як мої повідомлення не виставляти публічно. Появилась можливість давати в рубриці "особисті повідомлення". Проте зараз я відкрив цей російський (!!!..!!) портал, чи як його назвати, але такої рубрики чомусь не виявилось. Тому більше нічого писати не буду. Не тому, що їх боюсь, а тому, що "гірше ляха свої люди тебе розпинають". Я вже про це писав, що щирі думки якісь "надто вчені" бажають не привітати, а обхаяти. Щодо цього вірша, то він у твоєму дусі. З одного боку, глибинні рядки: "Но нельзя ни в чем винить Противоположности", "А плохие времена Люди сами делают" і т. п.; з другого, "Уважаю и люблю Прожитое прошлое", яке, нам з тобою це відомо, було "пошлым прошлым". Навряд чи можна було його любити, адже нас примушували "прогинатись". Звичайно, тебе меншою мірою, бо ти мав щастя не викладати філософські дисципліни. У мене такої можливості не було. Ще одне. Я вимушений реагувати на рядки, знаючи, що вони ллються самодовільно, часто для гармонії звучання, але ЗНАЧЕННЯ від цього міняються. Наприклад: "Не ругаюсь, не кричу, Чувства контролирую, Размішляю и молчу, Время констатирую". Я повинен піддати сумніву, що це вірно. Як можна "чувства контролировать", якщо вони вириваються назовні, з глибин душевного простору, обмеженого простором тіла, до соціального простору інтернету? Це я кричу у своїх писаннях, не виставляючи їх на "широку публіку" (Фіхте). Що можна моє почитати і інтернеті? Нічого, крім якихось двох трьох статей, які виклали видання, а не я. Знов-таки, це не проти тебе. Це факт, що поетична натура не може встояти проти публічності, а філософи здатні до цього, це їх покликання. Про це я також вже писав у рецензіях, посилаючись на Платона, який не давав місця поетам у своїй ідеальній державі.
Що стосується сьогоднішнього свята, то його треба сприймати як домінування впродовж двох тисячоліть не розуму мислителів, а буденної свідомості "громадської думки", сповненої суцільними забобонами, побороти які неможливо, тому й непотрібно. Потрібно змиритись з "миром мирян" і "вірян".
Нехай щастить!
Виталий Жадько 07.01.2017 19:16 • Заявить о нарушении
Я з Антоном радився, як мої повідомлення не виставляти публічно. Появилась можливість давати в рубриці "особисті повідомлення". Проте зараз я відкрив цей російський (!!!..!!) портал, чи як його назвати, але такої рубрики чомусь не виявилось. Тому більше нічого писати не буду. Не тому, що їх боюсь, а тому, що "гірше ляха свої люди тебе розпинають". Я вже про це писав, що щирі думки якісь "надто вчені" бажають не привітати, а обхаяти. Щодо цього вірша, то він у твоєму дусі. З одного боку, глибинні рядки: "Но нельзя ни в чем винить Противоположности", "А плохие времена Люди сами делают" і т. п.; з другого, "Уважаю и люблю Прожитое прошлое", яке, нам з тобою це відомо, було "пошлым прошлым". Навряд чи можна було його любити, адже нас примушували "прогинатись". Звичайно, тебе меншою мірою, бо ти мав щастя не викладати філософські дисципліни. У мене такої можливості не було. Ще одне. Я вимушений реагувати на рядки, знаючи, що вони ллються самодовільно, часто для гармонії звучання, але ЗНАЧЕННЯ від цього міняються. Наприклад: "Не ругаюсь, не кричу, Чувства контролирую, Размішляю и молчу, Время констатирую". Я повинен піддати сумніву, що це вірно. Як можна "чувства контролировать", якщо вони вириваються назовні, з глибин душевного простору, обмеженого простором тіла, до соціального простору інтернету? Це я кричу у своїх писаннях, не виставляючи їх на "широку публіку" (Фіхте). Що можна моє почитати і інтернеті? Нічого, крім якихось двох трьох статей, які виклали видання, а не я. Знов-таки, це не проти тебе. Це факт, що поетична натура не може встояти проти публічності, а філософи здатні до цього, це їх покликання. Про це я також вже писав у рецензіях, посилаючись на Платона, який не давав місця поетам у своїй ідеальній державі.
Що стосується сьогоднішнього свята, то його треба сприймати як домінування впродовж двох тисячоліть не розуму мислителів, а буденної свідомості "громадської думки", сповненої суцільними забобонами, побороти які неможливо, тому й непотрібно. Потрібно змиритись з "миром мирян" і "вірян".
Нехай щастить!
Виталий Жадько 07.01.2017 19:16 • Заявить о нарушении
Здравствуй, Виталий! Хорошо пишешь, искренне. Перестанешь писать, лишишь меня удовольствия. Смысл жизни в получении удовольствий (гедонизм). Моя жизнь - мои увлечения. Я боялся Советской системы, не любил её и всегда брыкался (упрямился, сопротивлялся). Не системный я человек, по материнской линии из раскольников, беспоповцев. Наверное, потому так не люблю поповщину... Как меня не тянули в систему, (ты тоже прилагал усилия), я выстоял. Назначили, (без моего ведома, думали будет мне приятно), директором школы - ушёл со скандалом Предлагали должность зам. директора училища - та же картина. Звали в Кировоградский пединститут - отказался. Вольному - воля. Не публичный я человек. На этот сайт пришёл после многочисленных советов. Мне милей были рыбалки (зимние), лес, одиночество, мир книг и даже кладбища. В Москве часы проводил на Ваганьковском и Новодевичьем, в Киеве - на Байковом. Могилы Лобановского и Амосова - рядом. Простаивал у могилы Глазового, весьма уважаемого мной и.т.д. Такова моя натура. Ругай - не ругай, не ВЫПРЯМИШЬ.
Ты зря обиделся на некоего субъекта, брякнувшего нечто. Гениальное всегда на грани абсурда и бреда. Только время отфильтрует истину. Думай, пиши, не празднуй (во всех смыслах). А мне ставь минус, не обижусь:
Оптимистам ставят плюс,
Пессимистам - минус...
Ну а я, когда согнусь,
ПростачкОм прикинусь.
Сам себе, порой, дивлЮсь,
Зря грущу, кручИнюсь...
Любят люди крестик-плюс,
Мне дороже минус.
Жив, здоров, ещё креплюсь,
Только годы - минус...
Мыслю трезво, значит плюс,
К вечности продвинусь.
На душе тяжёлый груз,
С места я не сдвинусь...
Погодите ставить плюс,
Мне приятней минус.
На войну - не тороплюсь,
Воевать - не ринусь...
Не заслуживаю плюс,
Ставьте смело минус.
От досады не сопьюсь,
В омУт, вряд ли, кинусь...
Не герой, не ставьте плюс,
Мне милее минус.
И над смертью посмеюсь,
В бездну опрокинусь...
На могилках ставят ПЛЮС,
Мне же нужен минус.
Ни к чему мне крестик-плюс,
Косинус и синус...
Я ведь богу не молюсь,
Так что ставьте минус.
В заключение философский анекдот:
Зима. Лютая стужа. На дорогу падает замёрзший воробей.
Шла по дороге корова. Наложила на воробья кучу.
Воробей отогрелся и зачирикал.
Шла мимо кошка. Услыхала чириканье, вытащила воробья и съела.
Три морали:
1) Не тот твой враг, кто тебя обосрал;
2) Не тот твой друг, кто тебя из гавна вытащил;
3) А если уж попал в гавно, так сиди и не чирикай.
Посмотри рецензии под стихами "Чёрная дыра" и "Баллада про случай". Что скажешь?
Пока, с уважением, В И М.
Маценко Виталий 07.01.2017 20:49 Заявить о нарушении
Ты зря обиделся на некоего субъекта, брякнувшего нечто. Гениальное всегда на грани абсурда и бреда. Только время отфильтрует истину. Думай, пиши, не празднуй (во всех смыслах). А мне ставь минус, не обижусь:
Оптимистам ставят плюс,
Пессимистам - минус...
Ну а я, когда согнусь,
ПростачкОм прикинусь.
Сам себе, порой, дивлЮсь,
Зря грущу, кручИнюсь...
Любят люди крестик-плюс,
Мне дороже минус.
Жив, здоров, ещё креплюсь,
Только годы - минус...
Мыслю трезво, значит плюс,
К вечности продвинусь.
На душе тяжёлый груз,
С места я не сдвинусь...
Погодите ставить плюс,
Мне приятней минус.
На войну - не тороплюсь,
Воевать - не ринусь...
Не заслуживаю плюс,
Ставьте смело минус.
От досады не сопьюсь,
В омУт, вряд ли, кинусь...
Не герой, не ставьте плюс,
Мне милее минус.
И над смертью посмеюсь,
В бездну опрокинусь...
На могилках ставят ПЛЮС,
Мне же нужен минус.
Ни к чему мне крестик-плюс,
Косинус и синус...
Я ведь богу не молюсь,
Так что ставьте минус.
В заключение философский анекдот:
Зима. Лютая стужа. На дорогу падает замёрзший воробей.
Шла по дороге корова. Наложила на воробья кучу.
Воробей отогрелся и зачирикал.
Шла мимо кошка. Услыхала чириканье, вытащила воробья и съела.
Три морали:
1) Не тот твой враг, кто тебя обосрал;
2) Не тот твой друг, кто тебя из гавна вытащил;
3) А если уж попал в гавно, так сиди и не чирикай.
Посмотри рецензии под стихами "Чёрная дыра" и "Баллада про случай". Что скажешь?
Пока, с уважением, В И М.
Маценко Виталий 07.01.2017 20:49 Заявить о нарушении
Прочитав твою відповідь. Дякую за анекдот, який я знав ще в 60-ті роки. Розумні люди були завжди. Мені твої життєві історії, про які я не знав, але які тебе добре характеризують. Ти позбувся того, чого я не зміг і не міг. Євтушенко у вірші 1967 р. писав: "Пойми всей шкурой и костями, как это трудно - воспевать, когда от виденного тянет не воспевать, а лишь блевать". Я його не виправдовую, бо були люди, які з цим не погоджувались, боролись, страждали від покарань. Особливо наші, українські дисиденти. Він же пристосуванець, але совість його мучила. Тому совість вбивав, тому що так було потрібно, і йому також: "Палачи понимали прекрасно: "Тот, кто мучится - тот баламут. Муки совести - это опасно. Выбьем совесть, чтоб не было мук!"" (1966 р.) Що скажеш? - Слаб человек. Не подумай, що я знаток поезії, просто у мене є солідна книга Євтушенка "Политика - привилегия всех" вже перебудовчого періоду. Вірш про плюс і мінус - геніальний, мені сподобався дуже - все вірно і вивірено за законами поетичного слова, тому гармонійно і естетично, вражає почуття. Жаль, що його зараз на цій сторінці немає, а тільки мої додатки до "Констатації", а твоїх роздумів і самого вірша зараз немає. У мене є бажання на заняттях по філософії давати інтелектуальним студентам, яких зараз менше, ніж було, бо "все дозволено" і громадянської свідомості у нинішніх майже немає. Що тобі цікавого говорив Олег? Він, настільки я знаю, став дуже віруючим. І, звичайно ж, ще більшим, як здається мені, русофілом. Звичайно, якщо це таланти рівня Бикова, Понасенкова, то я також русофіл. Мене якось вразило, що ти не запам'ятав Канарського - світла голова. Кандидатську захищав у Москві під опікою Ільєнкова - велика голова і мій кумир того періоду. Жаль, рано помер. На добраніч! В.А.
Виталий Жадько 07.01.2017 23:56 Заявить о нарушении
Виталий Жадько 07.01.2017 23:56 Заявить о нарушении