Лист пам ятi

Твої губи добре знають моє тіло. Моє тіло пам’ятає дотик твої губ. І хоча пройшло стільки часу, і твої губи цілували інших, а моє тіло приймало поцілунки іншого - тільки-но ти доторкнувся до мене і спогади заполонили свідомість. Ти знаєш, як це - згадувати не пам’яттю, а тілом? То дивне відчуття. Здається, що пам'ять переноситься разом з кров’ю по тілу, доносить у кожну клітинку ті емоції, ті відчуття, ті бажання. А бажання відчути тебе прийшло несподівано.

Спочатку була лише незручність. Про що говорити з тобою, коли ми не бачились так довго. Ненароком зрозуміла, що сповільнюю кроки, хоча ти вже чекаєш. Стало навіть смішно через таку дитячість. Вже наче доросла. І ти дорослий. Щось придумаєш для розмови. Ти ж чоловік. Хоча, про що можна говорити з людиною, яка тобі брехала?

А що було потім? Розмови. Розмовляли наче старі знайомі. Було приємно, що ти намагаєшся заповнити цю «незручність». Але маю зізнатися, що мовчати було приємніше. Бо якось на наше мовчання не подіяв час. Воно було таке саме: мовчання, яке говорить дуже голосно. Для мене воно було таким… А потім трапилося - я відчула запах. Чи то вітер, чи щось інше, але я відчувала той самий Твій Запах, який завжди залишався в моїй кімнаті після тебе.  Ти був захоплений грою і не помітив того. Я відійшла далі, бо голова паморочилася. А потім ти доторкнувся до мене, бо я (як завжди було і буде) не дивлюся куди йду. І якось все пішло не так, як мало бути. Не так я планувала все. Мені було цікаво дізнатися про тебе: що ти робиш зараз, що читаєш, що дивишся, що пишеш. Цікаво розмовляти з людиною, яке тебе розуміє.

І був дотик. Було дивно: наче ти торкаєшся зовсім чужої  і водночас такої знайомої людини. Згадалося, як ти любив, коли тебе торкаються. Як ти дивишся, коли прагнеш поцілунків. Як напружується твоє тіло від бажання. Знаєш, в цей час твої очі стають темними. Здається, що в них відкривається безодня і ти падаєш туди і не має сили опиратися. Та й не хочеться, бо відчуваєш, що коли впадеш у ту темряву, то отримаєш насолоду: тіло стане важким від млості і захочеться скрутитися калачиком біля твого тіла і тихенько дивитися, як сонливі зайчики гойдаються на твоїх віях; слухати як б’ється твоє серце; як заспокоюється твоє дихання і відчувати, як твоя рука пестить моє волосся, гладить спину, плечі, груди. Дивно, але я добре пам’ятала мову твого тіла. Я знала, якими будуть поцілунки, рухи, дихання. Я знала, якою буде твоя збуджена плоть, коли її торкнуся. Усі поцілунки, які були залишанні твоїми губами (минулі та теперішні), як квітки, цвіли на моєму тілі. Вони обпалювали мене, наче маленькі вогники, які прагнули лише тебе…

Я зрозуміла, що ти мене відпустиш. Щоб ти не казав, щоб не казало твоє тіло - відпустиш. Ти даси мені вирішувати самій. Як завжди ти не захочеш прийняти на себе відповідальність за вчинок. Ти не змінився.