Лист про потяг

Я з дитинства полюбляла їздити в потязі. Але тільки вночі. Всі сплять, вагон помірно хитається, наче співає колискову пасажирам. А ти сидиш біля віконечка, закутавшись в ковдру та дивишся на світ, що за вікном. Він спить: гаї, лани, ліси – все під теплою ковдрою ночі. Ти відчуваєш себе так, наче бачиш народження дива – народження нового дня…
 Потім миттєво з‘являються ліхтарі, які ллють світло на землю; люди, які стурбовано бігають по перону; неприємний голос, який мляво говорить про прибуття потяга на 6 колію. Мене завжди дивувало, що про таку радісну новину, як прибуття потяга (радісну, бо хтось приїхав до когось і його чекали; або ж навпаки – хтось кудись їде з надією та сподіваннями) каже такий неприємний голос…
Але ось поїзд їде далі. І знов я опиняюся у обіймах природи. Яка ж вона прекрасна! Вона має стільки різних облич, суконь, чобітків, бантиків та різних прикрас. Природа. Сім літер: три голосних та чотири приголосних - але яка сила захована у цьому слові!
Природа кохає так щиро та сильно, що жодна людини так не зможе. Вона вірна своєму обранцю. Вона кохає кожне своє дитя: дає йому найкраще, що має…
… Хтось пройшов біля мого купе. Я відвела очі від вікна. На столі стоїть пляшка шампанського. Хтось не може заснути, а хтось хропе на весь вагон. Люди. У кожного свій шлях. Ми зустрілися на шість години, а потім кожен піде своїм шляхом. А який він – цей шлях? Який мій? Чи важкий він? Чи чекає на мене кохання? Чи пишаються мої батьки мною? Питань багато у моїй голові. Чому саме сьогодні я задаю ці питання? Бо сьогодні починається новий шлях, нове моє життя… Сьогодні мій день народження….