Із келиха вип’єш густого вина,
І причастишся хлібом святим.
І думка при цьому лише одна:
Я не став у житті не тим, і не тим.
Бо в шуканні свого особистого «я»
У дражливі шаблони усе злилось.
Смерть – то певна модель буття
Казав на лекції мені хтось.
Ти станеш навколішки, склавши руки,
І будеш молитися день і ніч:
Помилий, прости, чи візьми на поруки,
Лиш не женни мене, Боже, пріч.
Обдираючи руки об цвяхи хреста,
Обіймаючи ноги розп’ятого,
Тобі здасться, що поруч земля свята,
Чи згадаєш Марка проклятого.
З мене вже сиплеться цвіль і труха,
Але до тебе дорога терниста.
Бо кожного разу на рівні гріха
Доводилось бути еквілібристом.
Вино розіллється на сірий асфальт,
Хтось його стопче в кров.
На ранок ти взнаєш з газетних шпальт,
Що труп Христа охолов.
***
© Copyright: Стах Розсоха, 2016
Свидетельство о публикации №116101410287
Свидетельство о публикации №116101410287
Рецензии