«Я забув тебе змусити спати»
Погода плаче забутим святом і листям.
Ми це, звсіно, не будем справляти.
Холод змушує жити навшпиньках вістря,
Я забув тебе змусити спати.
Краплі хмар і щорічний спогад,
Вони пісню відлунням шепочуть.
Струм з польоту води навздогад
Роз’єднати з землею хоче.
Десь видірвані, наскрізь проціджені,
Напів-так, напів-ні готові
На цю втечу, що знову облиш мені.
Я зроблю все, як всі ці раптові…
Незбагненні вогні всередені,
Що так прагнуть втекти назавжди.
Хоч і свята не буде – облиш мені,
Не кажи. Не люблю, коли кажеш…
Що не буде на сході ні співу,
Ні пробудження з тихою посмішкою,
Ми кричали правдами гніву,
Нам неправди розбились пляшками.
Погода плаче забутим святом і листям.
Ми це, звсіно, не будем справляти.
Холод змушує жити навшпиньках вістря,
Я забув тебе змусити спати…
26.09.2016
Ya zabuv tebe zmusyty spaty
© Copyright: Сергей Лукашовъ, 2016
Свидетельство о публикации №116101203788
Свидетельство о публикации №116101203788
Рецензии