«Не жалій її», – сказала ти.
«Не жалій», – і став черствим твій голос.
«Ми собі – і воля, і неволя.
І мене за ці слова прости».
І завмерли ми на мить якусь.
Кожному згадалось особисте.
І минуле, мов жовтневе листя,
Повернутись не змогло чомусь...
Я не думав ні про сум, ні жаль.
Я сказав: «А очі були – сині».
«Очі – сині, а вона – рабиня».
І забули каву, як печаль...
Не жалiй ii - сказала ти
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116101103357
Свидетельство о публикации №116101103357
Рецензии