...з горем смута навалилась
вирячила очі
Злобно в душечку дивилась ...
Не покорюся точно...
з головою я укрилась
всеодно вона вселилась...
з смутой тяжко мені жити ...
заставляє немочі служити...
я не можу своє тіло
з кроваті підняти...
Як не хочу любі друзі
навіть подумки вмирати...
жуть і біль своєй душею
мушу
жати ...
Жати жати
це вже старість добрі люди
Що від неї ждати
Боязькі ми злобні будем
будем горе жати
Отаке воно життя
Нема куди минати
Довга доля простяглася
де це з нею я взялася
Іду тихенько споглядаю
Лише щастя вибираю
Мабуть я іду до Раю
Того покищо того незнаю
Вже немає в мене мочі
Збороти зло...воно змогло
щей вирячило очі
І Життя мені пророчить
Що воно мене замочить
отака моя старiсть...
© Copyright: Вера Деревьянко, 2016
Свидетельство о публикации №116101103354
Свидетельство о публикации №116101103354
Рецензии