Х Х Х
Чуже не чує, бо воно - чуже,
Бо пристосоване до пошесті паскуддя...
Волає мати: "Волику, невже,
Ми підемо з синочком старцювати?"
Оті воли - це матері сльоза:
Ліпила посуд - і кістки складала,
Як вірш, як риму...
Щоб УСЕ СКАЗАТЬ,
Не досить було мулької могили,
Бо серце любляче росло із кожним днем,
Вже - з гору Меру - світлу, золотаву!
Нехай з візком ховали і з конем -
Для праонуків цю робили справу.
Нехай розсудять, зрозуміють хай,
Як то велося пращурам красивим,
При розумі своїм, в окрасі хат,
Що суттю прикрашала єдність сиву...
Воли - волають
© Copyright: Любовь Иващенко-Сизых, 2016
Свидетельство о публикации №116100907272
Свидетельство о публикации №116100907272
Рецензии