Безталанна

Десь за днями, за роками.
За годинами, хвилинами
Жила дівчинка славна.
Ой, дівча моє!
Ой, мала моя!
Вище неба стрибала,
Пісні гарно співала
Всьому дивувалася
Все звеличувала…
Раділа всьому: стеблині,
Мурашці, родині… 
Лише з казок знала
Про лихо та злидні.
Дитинство минало…
І де воно взялося, -
Горе спіткало.
Вплела журба в косу
Стрічку чорну –
Досить радіти!
Темною фарбою
Шлях життєвий залитий.
Ой, дівча моє!
Ой, мала моя!
Де не піде,
Що не зробить –
Не ладиться…
Чи то доля зла,
Чи ким проклята?..
Плаче та згадує,
Як ляльками безтурботно бавиться
У батьківській хаті.
Все той стан відчути намагається,-
Наче й не було ніколи смутку -
Не виходить...
Не сміється, а журиться,
Не співається – плачеться….
Все було..
Біль, розпач, втрати…
Серце страх охоплював.
Вже й забуде, через що…
Та насниться-
Відчує наживо…
Ой, дівча моє!
Ой, мала моя!
Пригорнулась до матері.
Каже до неї:
Якби ж я могла життя,
Як фільм переглянути-
Чи схотіла б
На світ Божий з'явитися?..»
Матір до неї (так лагідно):
«Не сумуй, не журися, доню,
Долю
на коні не об'їдеш.
Може буде ще старість радісна?»