Игорь Рымарук. Пред ликом дня...

Пред ликом дня - с тебя он списан, лада, -
мир многоликий стал вдруг мал, ненов.
Пускай скажу я так: снега и Львов.
Не так?
А как - не говори.
Не надо.

Не надо писем и стихов, они - не ты...
и для кого писать мне? Разных много -
но их уже не стало. Даже Бога
в соборе не было.
Одна лишь ты.

Стояла -
меж веков,
          - горели свечи -
         глаза в глаза с безумнейшим из слов.
Не я его сказал - снега и Львов.
Потом они же обняли за плечи...

                ***

До лику днини, писаного з тебе,
раптово многоликий світ змалів.
Нехай це зветься так: сніги і Львів.
Не так?
А як - не говори.
Не треба.

І вірші не потрібні...як листи:
хіба про це напишеш? та й до кого? -
вже не було нікого. Навіть Бога
в соборі не було.
Одна лиш ти.

Стояла -
між віків,
         у порожнечі,
         віч-на-віч з найбезумнішим зі слів.
Не я його сказав - сніги і Львів.
Вони ж потому обняли за плечі...