Хiба ж я небо темно-сiре витру?.. Людмила Юферова

                http://www.stihi.ru/2016/10/07/9067


Оригинал:


Жовтневий грім видихує з легенів
Запущені осінні болячки…
Стікає позолота з теплих кленів,
І чорнобривців гаснуть світлячки.

Пекучий дощ, а на душі – зажура…
І я печаль затискую в руці.
Промокла на горісі шевелюра,
Тихенько стогнуть змерзлі горобці.

Ледь-ледь лоскоче свіжий подих вітру
Схололий мед у грушах наливних.
Хіба ж я небо темно-сіре витру,
Щоб дощ холодний вгамувався, стих?

Гниє червоне яблуко забуте
Під шаллю підіпрілої трави…
І вперта ностальгія, мов отрута,
Зганя думки сумні до голови.


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Гром выдохнул из лёгких облегчённо
Запущенные осени плевки…
Стекает позолота с тёплых клёнов,
И чернобривцев гаснут светлячки.

Как обжигает ливня увертюра!..
Печали стисну я в руке свои.
Промокла на орехе шевелюра,
И стонут, замерзая, воробьи.

Щекочет ветер, словно бы с пюпитра,
Нектар застывший в грушах наливных.
Да разве ж небо серое я вытру,
Чтоб дождь холодный, наигравшись, стих?..

Гниёт, краснея, яблоко, забыто
Под шалью перепревшею травы…
И снова ностальгия, ядовита,
Не покидает бедной головы…