Мр про минуле

На написання цього віршу мене "надихнула" фотка поетеси Марії Зубрій: https://ok.ru/profile/224519811821/pphotos/838943682797

Жовтень прийшов. Натягую вітрила,
Щоб попливти в далекії краї,
Туди, де свою юність полишила,
У ніч, коли співали солов'ї

І ми з тобою плани будували
Прекрасного безхмарного життя,
Намріяли собі всього чимало,
Та не збулось. Й немає вороття

В минуле наше, виросли берези,
Що ми садили їх з тобою вдвох.
І дуже жаль, що розійшлися стежки
У нас з тобою. І нема вісток

Від тебе вже давно. Як поживаєш,
Чи ти щасливий, чи здорові діточки,
Чи згадуєш мене, не забуваєш
Дні юності й дві чарівні зірки,

Що падали на нас і ми бажання
На них загадували про життя удвох,
Про шлях безкрайній та життя безхмарне,
Про наших спільних із тобою діточок.

Я від зими тікаю та від туги,
За тим коханням, що не зберегли
З тобою ми. Та ти женився на подрузі
Моїй та дуже швидко зник.

Я кожну мить з тобою пам'ятаю,
Всі наші клятви, всі розмови та пісні.
Минуло 10 років. Я чекаю,
Що ти повернешся в ті ночі чарівні.

Я із надією натягую вітрила,
Назустріч мріям нашим попливу:
Життя бурхливе, але я ще вірю,
Що повернусь до тебе в ту весну.

Озвись коханий мій, я сподіваюсь,
Що ще не пізно нам зустрітись знов.
Мені здається, що й ти памятаєш
Ті ночі й нашу палкую любов.

І я не хочу мрії полишати
Всі наші спільні, хоч і склалося життя
У мене непогано. Покохати
Свойого судженого так і не змогла.

Він дав мені усе, на що був здаден,
У нас чудові підростають діточки
Та, все ж, вві сні, продовжую чекати
З тобою зустрічі усі оці роки.