Я не настiльки люблю каву, щоб кава стала поміж нами,
Коли лише гарячій каві підставиш губи в поцілунках.
Коли її, гарячу каву, ти любиш палко, до нестями.
Присвячуєш їй час жіночий, як найцінніший з подарунків...
Я не ревную. Божевілля – відчути ревнощі до кави.
Як божевіллям буде помста: замовити – і не відпити.
А може, викликати каву ще й на дуель – не на забаву?
Та ще й примусити за тебе у мене вибачень просити?
Я не настільки люблю каву, бо я тебе настільки люблю,
Що не прощу нікому в світі ні губ твоїх, ні твоїх пальців,
Які так ніжно обіймають кавових філіжанок згубу
І залишають сиротою мене – поета і коханця...
Я не настiльки люблю каву...
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116100401637
Свидетельство о публикации №116100401637
Рецензии
