Сон

І знову сон... по сніговому крошиву
наздоганяла я принади дня
й надибала, усупереч хорошому,
напівзамерзле, дрібне пташення...
мабудь, горобчик... крильця переламані,
страшенний біль, а все ж воліє жить,
відчуть обійми зцілюючі, мамині
і говір, що під сонечком бринить.
Заклякла я налякана, стривожена,-
мінявся світ - вселяв у серце страх
маленька пташечка ставала схожою
на мого сина просто на очах...
Схопилась!.. ніч!.. і навкруги пітьма,-
мій бідний син - у нього ж рук нема...


Рецензии
Немного даже напомнило фольклорный плач... Очень трогательно...

Инкогнито Из Урюпинска   08.10.2016 14:04     Заявить о нарушении
Спасибо! Это очень личный стих. Я не люблю писать на эти темы... но вот вырвалась боль изнутри...
С наилучшими пожеланиями,

Ева Феникс   08.10.2016 23:49   Заявить о нарушении