Павло Тычина. Не виновен, что Анжела...

                ***
Не виновен, что Анжела
то щипнёт меня, то ёрзнет,
то надавит: Ли -
то пугает: Ка -
   Анжелика, Анжелика,
почему ж так несерьёзно?
Что, любовь така?

Стан тугой твой, ах, Анжела,
и припухлости, и плечи,
локоть, и т.д.
Это ль не к беде?..
   Анжелика, Анжелика,
разве ж можно эти речи,
можно ль так тебе?

Я хожу себе, Анжела,
никого же ,никогошеньки! -
только ты, как га -
баба ты яга.
   Анжелика, Анжелика,
ах, балованна, младёшенька,
что с тобою, а?

Ну пускай бы уж, Анжела,
ты по делу, а то ж хвора,
да ещё и зла
(ну дразни ж: ла-ла).
   Анжелика, Анжелика,
Ну чего ж пришла ты - с горя? -
тесно обняла?

                ***
 Я ж не винен, що Анжела
то сіпне мене, то йорзне,
то нагрузне: Лі -
то злякає: Ко -
   Анжеліко, Анжеліко,
хіба ж можна несерйозно?
Можна отако?

В тебе стан тугий, Анжело,
і припухлості, і плечі,
лікоть, і линке...
ну, та що ж таке?
   Анжеліко, Анжеліко,
хіба ж можна такі речі,
можна отаке?

Я ж ходжу собі, Анжело,
і нікого, нікогісінько! -
тільки ти, як га -
баба ти яга.
   Анжеліко, Анжеліко,
ой баловане хлопчисько,
Що з тобою, га?

Ну нехай би вже , Анжело,
ти за ділом, - а то ж хвора,
ще й на мене зла,
(передражнюй: ла).
Анжеліко, Анжеліко,
ну, чого прийшла ти вчора -
    тисло обняла?