Лiсова тиша... Валентина Козачук

Оригинал: http://www.stihi.ru/2016/09/26/10971


Я знов прийшла у говірливий ліс,
я знаю його дивну мову.
Співали птахи,вилетівши з гнізд,
в ту тиху пору вечорову.

Ялинка кинула мені: -Привіт!
Чому так пізно вийшла прогулятись?
Я доторкнулась до вербових віт-
Верба мене обійняла ,як мати.

А у жуків чомусь переполох,
Трава їх заспокійливо колише.
Грибів сімейка посідала в мох:
Вслухаються до лісової тиші...

Ось так стояли :Я і добрий ліс
І тихо,лиш очима говорили.
Впрягався місяць вже в чумацький віз
І зіроньки в танку юрмились

І думка осінила мене вмить,
Прислухавшись до цеї тиші
Що це не ліс так гомонить
Це Бог тихенько вірші пише!


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


И вновь пришла к закату в лес,
Знаком язык его, не скрою.
И приоткрылись клетки гнёзд
В тот час, вечернею порою.

Мне ёлка бросила: – О’кей!
Что поздно так?  – спросила прямо.
Коснулась ивовых ветвей –
Та обняла меня, как мама.

А у жуков переполох –
Трава колышет невесомо.
Грибов семейка села в мох –
И в тишину зарылась снова…

Стояли я и лес поврозь –
Глазами всё же мы совпали.
Впрягался месяц в Млечный воз,
И звёзды в танце "зажигали"...

Догадка осенила вмиг,
Как на мгновенье стало тише:
Что и не лес вокруг шумит,
А Бог стихи тихонько пишет...


Фотопейзаж мой