Не збагну

Золоте закрутилося листя
у рожевій воді на ставу.
Як метелик, легкий і барвистий,
у думках я до тебе пливу.

Закохався у літній цей вечір,
ліг на серце жовтіючий діл.
Вітерець-пустунець аж на плечі
заголив у берізки поділ.

У гаю й на душі холодок,
як у мороці той каганець.
Прочиню лише хвіртку в садок,
продзвенить і замре бубонець.

Бережливо ще так не блукав,
не шукав так іще свого броду.
Було б добре, як гіллям верба,
упірнуть в рожевіючу воду.

Було б хороше в сіна копну
писком місяця тицьнуть старого.
Де ти, радість моя? Не збагну,
як любить й не жаліти нічого.

24.09.2016

* Спроба перекладу чи за мотивами твору Сергея Есенина „Закружилась листва золотая“.

Сергей Есенин

Закружилась листва золотая
В розоватой воде на пруду,
Словно бабочек легкая стая
С замираньем летит на звезду.
Я сегодня влюблен в этот вечер,
Близок сердцу желтеющий дол.
Отрок-ветер по самые плечи
Заголил на березке подол.
И в душе и в долине прохлада,
Синий сумрак как стадо овец,
За калиткою смолкшего сада
Прозвенит и замрет бубенец.
Я еще никогда бережливо
Так не слушал разумную плоть,
Хорошо бы, как ветками ива,
Опрокинуться в розовость вод.
Хорошо бы, на стог улыбаясь,
Мордой месяца сено жевать…
Где ты, где, моя тихая радость,
Все любя, ничего не желать?
1918