Прокляття нинiшнього часу

Поспішність – це прокляття віку,
де чоловік, змахнувши піт,
життям гасає, як шуліка,
і думає лиш про живіт.

Поспішно п‘ють, поспішно люблять,
і опускається душа.
Поспішно б‘ють, поспішно гублять,
а після каються й грішать.

Але хоч раз на світі білім,
коли він спить або кипить,
все ж зупинись, як кінь у милі,
що прірву чує з-під копит.

На половині стань дороги,
довірся Небу і судьбі,
про себе думай після Бога,
та в діях звіт віддай собі!

Під шурхіт листя, що спадає,
збагни, забувши хриплі крики:
Сум‘яття – жаль лиш викликає,
хто ж зупинився – той великий.

Пил суєти вкрива дороги,
тож пригадати вічність гоже.
Свинцем нехай наллються ноги
і нерішучість переможе.

У ній буває також сила,
коли по хибному шляху
вперед на вдавані світила
бредеш по-пояс у снігу;

мов листя топчеш люду лиця…
Стань, ти осліпнув, ніби Вій!
І шанс свій, просто зупиниться,
безумством поквапу не вбий.

Коли до цілі йдеш убого,
немов по східцям, по тілам,
зроби зупинку, бо без Бога –
ти по собі крокуєш сам!

Якщо тебе штовхає злоба
на гибель власної душі –
облиш і пострілом чи словом
ти честь убити не спіши!

Наосліп рухатись неможна,
сліпих потрібно зупинить.
Замри у леті куля кожна,
ракети й бомби всі замріть!

О, людство, розуму ти згусток,
молись, піднявши очі ввись;
серед занепаду й розпусти –
ти зупинись! Все ж зупинись!

22.09.2016

* За мотивами (чи спроба перекладу) твору Евгения Евтушенко „ Проклятье века – это спешка“.

Евгений Евтушенко


Проклятье века — это спешка


Проклятье века — это спешка,
и человек, стирая пот,
по жизни мечется, как пешка,
попав затравленно в цейтнот.

Поспешно пьют, поспешно любят,
и опускается душа.
Поспешно бьют, поспешно губят,
а после каются, спеша.

Но ты хотя б однажды в мире,
когда он спит или кипит,
остановись, как лошадь в мыле,
почуяв пропасть у копыт.

Остановись на полдороге,
доверься небу, как судье,
подумай — если не о боге —
хотя бы просто о себе.

Под шелест листьев обветшалых,
под паровозный хриплый крик
пойми: забегавшийся — жалок,
остановившийся — велик.

Пыль суеты сует сметая,
ты вспомни вечность наконец,
и нерешительность святая
вольется в ноги, как свинец.

Есть в нерешительности сила,
когда по ложному пути
вперед на ложные светила
ты не решаешься идти.

Топча, как листья, чьи-то лица,
остановись! Ты слеп, как Вий.
И самый шанс остановиться
безумством спешки не убий.

Когда шагаешь к цели бойко,
как по ступеням, по телам,
остановись, забывший бога,—
ты по себе шагаешь сам!

Когда тебя толкает злоба
к забвенью собственной души,
к бесчестью выстрела и слова,
не поспеши, не соверши!

Остановись, идя вслепую,
о население Земли!
Замри, летя из кольта, пуля,
и бомба в воздухе, замри!

О человек, чье имя свято,
подняв глаза с молитвой ввысь,
среди распада и разврата
остановись, остановись!