Розбудити ти б змогла,
лише запахом своїм.
Прокидався б я не з кавою,
а з шепотом зі снів.
Я б зміг знову відродити,
зпалені поля.
Та в твоєму серці зараз,
не моя зоря.
Може мав би довести я,
почуття свої.
Ніччю темною сидіти,
на твоїм вікні.
Малювати, говорити,
лагідні слова.
Боязно це все робити,
грузне голова.
Ти не знаєш - мені легше,
бо не засмієш.
Хоч сама, і не зі мною,
та не розіб'єш.
Повну чашу, в ній збирав я,
всі тобі слова.
Щось кусає з середини,
болить голова.
Експромт. Метро
© Copyright: Ваня Брикулець, 2016
Свидетельство о публикации №116091808151
Свидетельство о публикации №116091808151
Рецензии