Як хочеться багато всім сказати
про долю, щастя, правду чи життя…
Можливо саме тому став писати
й частіше заглядати в майбуття.
Можливо слів не вистачить удосталь,
любов і дружбу щоби змалювать.
Але я твердо знаю, що не просто,
вже неможливо більше не писать.
Коли один, з собою наодинці,
навколо видно все і все просте.
Летять із Неба, мовби ті гостинці,
думки і спогади про се, про те…
В такі часи земного просвітління
пригадуєш любов, дитинство, матір,
історію Руси, своє коріння…
Ну, як про це усе не написати?!
Я звик в житті завжди казати правду,
хоча вона була частенько з перцем.
Та поступав і поступаю свято,
як говорило й каже моє серце.
Я жив, як міг і як мене учили.
Грішив нерідко, ще й тепер грішу.
Та поки матиму хоч дрібку сили –
писати буду! І тепер пишу…
18.09.2016
Чи ж можна не писати?
© Copyright: Олександр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116091802698
Свидетельство о публикации №116091802698
Рецензии