Коли повертаюсь від тебе, ніч тихо питається: «Як ти?».
І кожен камінчик бруківки цілує підбори «цьом-цок».
Тріпочуть в емоціях вії, а думка вкладається в факти,
і серце тим більше стукоче, чим далі від тебе на крок.
«Ко-хання?». «Ко-ханий...». «Ко-хана!». Я вірю словам про кохання.
Я слухаю кожний відтінок, вслухаюсь у кожний їх звук.
Я навіть уже розрізняю твоє у коханні мовчання,
І серця твого розрізняю потужний і бажаний стук.
Ти можеш мовчати, гукати, висловлюватись і сваритись,
А ще – висувати вимоги, бо все, що ти хочеш, – моє...
Та тільки одну заборону не прийму: я буду любити,
Хоча повертатись повинна в помешкання зимне своє...
Коли повертаюсь вiд тебе
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116091502860
Свидетельство о публикации №116091502860
Рецензии
