Александр Блок - Петроградское небо - рус-болг-укр

«ПЕТРОГРАДСКОЕ НЕБО...»
Александр Александрович Блок (1880-1921 г.) http://www.stihi.ru/2013/04/20/8165


             Перевод с русского на украинский язык: Николай Сысойлов
             Перевод с русского языка на болгарский язык: Красимир Георгиев


============================    Александр Блок
============================    ПЕТРОГРАДСКОЕ НЕБО...

============================    Петроградское небо мутилось дождем,
============================    На войну уходил эшелон.
============================    Без конца – взвод за взводом и штык за штыком
============================    Наполнял за вагоном вагон.

============================    В этом поезде тысячью жизней цвели
============================    Боль разлуки, тревоги любви,
============================    Сила, юность, надежда... В закатной дали
============================    Были дымные тучи в крови.

============================    И, садясь, запевали Варяга одни,
============================    А другие – не в лад – Ермака,
============================    И кричали ура, и шутили они,
============================    И тихонько крестилась рука.

============================    Вдруг под ветром взлетел опадающий лист,
============================    Раскачнувшись, фонарь замигал,
============================    И под черною тучей веселый горнист
============================    Заиграл к отправленью сигнал.

============================    И военною славой заплакал рожок,
============================    Наполняя тревогой сердца.
============================    Громыханье колес и охрипший свисток
============================    Заглушило ура без конца.

============================    Уж последние скрылись во мгле буфера,
============================    И сошла тишина до утра,
============================    А с дождливых полей все неслось к нам ура,
============================    В грозном клике звучало: пора!

============================    Нет, нам не было грустно, нам не было жаль,
============================    Несмотря на дождливую даль.
============================    Это – ясная, твердая, верная сталь,
============================    И нужна ли ей наша печаль?

============================    Эта жалость – ее заглушает пожар,
============================    Гром орудий и топот коней.
============================    Грусть – ее застилает отравленный пар
============================    С галицийских кровавых полей...

============================    1914 г. http://www.stihi.ru/2013/04/20/8165



-------------------------------------------------
З ПЕТРОГРАДСЬКИМ ДОЩЕМ..
-----------------------------------------------------------
(перевод с русского языка на украинский: Николай Сысойлов)

***

З петроградським дощем під мовчання ікон
На війну відправлявсь ешелон.
Без кінця – взвод за взводом і штик за штиком –
Набивавсь за вагоном вагон.

Потяг все поглинав: мирні думи і дні,
Біль розлук і тривоги душі,
Силу, юність, надії.. А десь вдалині
Вже збирались криваві дощі.

І співали, як можуть, Варяга одні,
Інші – та'кож не в лад – Єрмака,
І кричали «ура», і всміхались вони,
І тихенько хрестилась рука.

Раптом з вітром злетів опадаючий лист,
Розгойдавшись, ліхтар замигав,
І під чорною тучею жвавий горніст
До відправлення кинув сигнал.

І воєнною славою бризнув ріжок,
І закралась тривога в серця.
Гуркотіння коліс і охриплий свисток
Заглушили «ура» без кінця.

Потяг зник у імлі, хлинув дощ як з відра,
І промокла душа до нутра,
А з полів дощових все лунало «ура»,
Грізним кличем звучало: «пора»!

Ні, було нам не сумно, було нам не жаль,
Ми рубили всю жалість з плеча.
Це – незламна, тверда, загартована сталь,
Чи потрібна їй наша печаль?

Стогін серця – його заглушає пожар,
Тупіт ко'ней, вогонь зі стволів.
Сум – його застеляє отруєний пар
З галиційських кривавих полів…

***
Николай Сысойлов,
13.09.16

Коллаж мой – на основе фото из интернета


=============

С ударениями
-------------------------------------------------
З ПЕТРОГРА'ДСЬКИМ ДОЩЕ'М..
-----------------------------------------------------------
(перевод с русского языка на украинский: Николай Сысойлов)

***

З петрогра'дським доще'м під мовча'ння іко'н
На війну' відправля'всь ешело'н.
Без кінця' – взвод за взво'дом і штик за штико'м –
Набива'всь за ваго'ном ваго'н.

По'тяг все поглина'в: ми'рні ду'ми і дні,
Біль розлу'к і триво'ги душі',
Си'лу, ю'ність, наді'ї.. А десь вдалині
Вже збира'лись крива'ві дощі'.

І співа'ли, як мо'жуть, Варя'га одні',
І'нші – та'кож не в лад – Єрмака',
І крича'ли «ура», і всміха'лись вони',
І тихе'нько хрести'лась рука'.

Ра'птом з ві'тром злеті'в опада'ючий лист,
Розгойда'вшись, ліхта'р замига'в,
І під чорно'ю ту'чею жва'вий горні'ст
До відпра'влення ки'нув сигна'л.

І воє'нною сла'вою бри'знув ріжо'к,
І закра'лась триво'га в серця'.
Гуркоті'ння колі'с і охри'плий свисто'к
Заглуши'ли «ура'» без кінця'.

По'тяг зник у імлі', хли'нув дощ як з відра',
І промо'кла душа' до нутра',
А з полі'в дощови'х все луна'ло «ура'»,
Грі'зним кли'чем звуча'ло: «пора'»!

Ні, було нам не су'мно, було' нам не жаль,
Ми руби'ли всю жа'лість з плеча'.
Це – незла'мна, тверда', загарто'вана сталь,
Чи потрі'бна їй на'ша печа'ль?

Сто'гін се'рця – його' заглуша'є пожа'р,
Ту'піт ко'ней, вого'нь зі стволі'в.
Сум – його' застеля'є отру'єний пар
З галиці'йських крива'вих полі'в…

***
Николай Сысойлов,
13.09.16

Коллаж мой – на основе фото из интернета


=============

ПЕТРОГРАДСКО НЕБЕ, ПОМРАЧНЯЛО ОТ ДЪЖД
(перевод с русского языка на болгарский язык: Красимир Георгиев)

Петроградско небе, помрачняло от дъжд,
на война ще върви ешелон.
Нямат край – взвод след взвод, щик след щик, мъж след мъж
пълнят бързо вагон след вагон.

Хора хиляди болки делят в този влак
и тревожно цъфти любовта,
сила, младост, надежда... Към залеза чак
димни облаци пият кръвта.

Във вагона едни ще запеят „Варяг”,
други – в тон по-различен – „Ермак”,
пеят, викат „Ура!” и шегуват се пак,
някой спомня си кръстния знак.

Изведнъж вейна лист ветровитият здрач,
запремигва фенер недоспал
и под черните облаци весел тръбач
да се тръгва засвири сигнал.

За военната слава заплака тръба
и в сърцата тревога събра.
В колесата скрибуцаща бойна съдба
заглушава безкрайно „Ура!”.

И последните буфери чезнат в мъгла,
тишина ляга в нощния ред,
но в кънтежа дъждовен „Ура!” над поля
страшен вик прозвучава: „Напред!”

Не, не беше ни тъжно в съдбовния миг,
през дъждовни простори летял.
Там – за ясния, твърдия, верния щик
непотребна бе нашта печал!

Таз печал – заглушава я кървав пожар,
оръдеен бумтеж я заля.
Таз тъга е застлала с отровен хастар
галицийските страшни поля...

Красимир Георгиев http://www.stihi.ru/2013/04/20/8165


===========

Коллаж мой – на основе фото из интернета