***

Я і Смерть
===========
В.Масагор
==========

Я вже давно повільно помираю...
З народження! Лиш крикнув на світанні.               
Та кожен раз стрічаю зорі ранні
І в душу свою щиру їх збираю.

Не раз дивився Смерті я у вічі.
Та що скажу: спокусливая пані!
Часом приляже біля, на дивані,
І ти вже наче камінь - на узбіччі.

Колись спитав у неї, так - без діла,
Аби лиш згладити її дірявий погляд:
-"У тебе взагалі, який світогляд?
Тобі, крім нас, хоч щось в житті кортіло?"

У відповідь, глазниць темнючий сморід,
Ні щирості у ньому, ні лукавства:
-"Насичена бажанням моя паства.
А, де бажання, там завжди я поряд!"

_"То як же буть людині без бажання?
Бажання - смерть! Верзеш ти щось не к ділу!         
Нехай душа! Погожусь я. А тіло?!.
А "три сестри", одна з них...сподівання?"

Сидить мовчить. Ні жесту, ні емоцій.
Чи то сумна, чи "строє мені глазки".
Чи то сидить, шука собі "відмазки",
Лиш ребра їй скрутило в лівім боці..

Е, дівонько! Щось там таки зуділо.
Нехай давно, та все ж ребро запало.
І відчуваю, щось з душі упало...
Зирк у вікно - знов сонечко раділо.

12.09.2016р.