Петя Дубарова. Вигнанi з уроку

Петя Дубарова
ВИГНАНІ З УРОКУ


З уроку попросили нас суворо.
Той сміх — наш ворог — вибухнув нараз.
Він розпочавсь між тестами не в пору,
розтріпаний, веселий, на весь клас.

Здавалося, все сплуталось завзято
незримими нитками наокруг,
сміялись ми і не хотіли знати,
що наша синя лава — то не струг*,

що не за блазня нам годинник мати
(за ніс йому — велика стрілка, бач).
Чекали ми дзвінка свого завзято,
його ми називали — наш сурмач.

Та не судилось вчителю нівроку
красу відчути в сміхові отім.
А сміх тоді підніс був нас висОко,
в далекий від страхів і туги дім.

Прогнав з уроку вчитель нас суворо.
Проте у днях, де крейди пил застиг,
в контрольних, тестах, що були в ту пору,
я спомин бережу про той свій сміх.


* струг — річкове гребне або вітрильне дерев’яне судно 

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***


Оригинал:

Петя Дубарова
ИЗГОНЕНИ ОТ ЧАС


Изгониха ни — бяхме невъзможни.
Смехът ни бе решил да ни е враг —
избухна между тестовете сложни,
разрошен и подкупващ. Даже как

завързваше добрите химикали
с невидими конци, вълнуващ, син
и смеехме се просто неразбрали,
че не е лодка синият ни чин,

че и часовникът не е палячо
със смешен нос — голямата стрелка.
И чакахме звънеца ни — тръбача
(сами си го нарекохме така).

Но строгият учител не усети
красивото на пъстрия ни смях,
приел ни в свойта алена планета,
далеч от всякаква тъга и страх.

Изгони ни — ний бяхме невъзможни.
Но в дните, в тебеширения прах,
в контролните, объркани и сложни,
аз пазя спомена за този смях!

6 май 1977 г.