345. Василь Стус. Утро доброе, стих кареокий...

Утро доброе, стих кареокий,
Брат бессониц моих ночных!
Задержи этот миг высокий,
Для молебна ладоней моих.
Сизый голубь желанной боли,
Гость вечерний мой, гость косматый,
Больше слышанный, чем рисованный,
Больше меченый, чем крылатый.
Слово - спелая сердца смута!
Добираясь до высоты,
Защити, коли жизнь тяжко скрутит,/Защити от тяжелой скруты*
И от радости защити,
Пока кругло цветут ладони,
А из сердца растут лепестки,
Пока думы как долгие звоны
И, как звоны, так же легки.
Ты любовью меня, как амфору,
Доливай, доверяй добру.
За расцветший в купалу папоротник
Я пером и холмом одарю.
1966
* скрута - Ст;сненное, затруднительное, тяжелое положеніе (Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка)



Добрий день, мій рядок кароокий,
побратиме моїх безсонь!
Зупини її, мить високу,
для моїх молитовних долонь.
Сивий голубе, біль мій зичений,
вечоровий і пелехатий,
більше чутий, аніж помічений,
більше мічений, ніж крилатий.
Слово, слово,— достиглий смут мій!
Набираючи висоту,
порятуй од важкої скрути
і од радості порятуй,
поки круглій цвітуть долоні
поки з серця ростуть пелюстки,
поки думи, як дзвони довгі,
і, як дзвони, круглі такі.
Ти любов'ю мене, наче амфору,
доливай, довіряй добру.
За розквітлу купальську папороть
я пером і горбом віддарую.
1966