Я кожного разу вмираю від недокохання,
Та кожної ночі продовжую дихати все ж.
В душі знову вересень - потрібно мені лікування,
Душа знов плекає надії без меж.
Знов сльози рікою, вночі обертаючись льодом...
Міста вкрила крига, яка з першим сонцем пройде...
Хтось знову, можливо, почувається ідіотом,
Моя ж релаксація - просто любити тебе...
Я в темряві знову тону... У душі порожнеча
Мене обпікає, мов током зсередини б'є.
З приходом ночі знов починається втеча...
Я знов намагаюсь втекти від самої себе.
Сповільнений вдих... Ще повільніший видих...
Нічна прохолода до тями мене приведе...
Можливо, прозріння колись до мене прийде,
І серце, можливо, колись відшукає тебе.
Ця осінь безжальна почуття намагається вбити!
Та я не помру, і мрії їй не віддам!
Я кожного разу вмираю від недокохання,
Та наперекір долі зламати себе я не дам!
Недокохання
© Copyright: Лиса 25, 2016
Свидетельство о публикации №116091203263
Свидетельство о публикации №116091203263
Рецензии