МОВА

.

                «Пекли зарю две утренних мадонны…»
                - Леонид Завальнюк

Пекли зорю мадонни дві в ранковому труді,
- Стривай! - одна сказала і, о, чудо!
сказала інша в унісон їй, – Погоди!
І чиста даль, й життя без краю було й буде…
А серце - ах! - і народилось в грудях.

«Ты погоди!» ...
сплелись дві мови у життєвім лоні.
«Стривай» ...
одна глухіше все і далі у моїй судьбі,
і рідко-рідко я тепер «ладони» чи долоні
дитинства простягну тобі.

В годину ж згубну, просто неба
коли всі зорі - мимо рук,
коли від долі вже так мало треба,
кажу я, - Рух!, - і це не птиця Рух,
то - рух – «движение» Однаково!
І рухнула стіна! І я балакаю!

Ознобів шторм уже ущух.
Дивлюсь на тебе я без каяття, -
дзвенять зірниці. Стоптане життя,
та дух мій не оглух.

Все, все пройде, та збережеться. Досі
«стривай» і «погоди», «світанок» і «рассвет»,
«кохаю щиро» і «люблю безмерно»...
Покинути одне - як жити тілесам без нервів,
Забути інше - як не жити зовсім.