Горіх. Не молодий уже, - в літах.
Плодів – чимало, а листків – ще більше.
Осінній вітерець пустує. - Ах!
- Ти - відірвав. Бо – покохав мене, - не інших!
Як легко стало, у польоті, - наче – вальс,
Кружляємо із вітром в парі, ніжно-ніжно так.
Прозорий він: мене лиш видно… і вже час
Нам – попрощатись. А на згадку: свіжість в смак.
Заплескали листочки, що зостались на горісі.
Всім до вподоби мій політ: єдиний та прощальний.
Сміялись сірі горобці, тріпаючи свій одяг ще по стрісі…
Лежить сухий листок. Політ його – повчальний.
Він вчить: природі змін, що – неминучі і вже скоро
Впадемо й ми в траву, проживши довге літо, ве’сну.
Тілами ляжемо спочить… Думки сплелись узором…
Пройшовши вальсом свій політ: згори – у низ.
… і Я – Воскресну!
Поет ХХ сторіччя 12 вересня 2016 року с. Торгановичі
Полiт
© Copyright: Сергий Труш, 2016
Свидетельство о публикации №116091210421
Свидетельство о публикации №116091210421
Рецензии