Ти не можеш так зі мною. Ти на це не маєш права...
Обіцянки, обіцянки... Кава – стигне, я – киплю.
Тільки й кажеш: скоро, скоро... Тільки й чую: тож – на каву.
А насправді то – цяцянки. Кава – стигне, я – терплю.
Я терплю твої турботи, я терплю твоїх колишніх.
Я готовий вже терпіти і майбутніх, хай їм грець.
Наді мною вже сміється навіть кава: третій лишній.
То ти прийдеш, чи – як завжди, вже ж скажи насамкінець...
Але де б то ти сказала... Знову ти плетеш інтриги.
Знову ти – летиш по справах, кава – стигне знов і знов.
Я – палаю нетерпінням, кава вже – холодна крига.
Я – палаю нетерпінням. І – терплю... Бо це – любов...
Ти не можеш так зi мною
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116091100729
Свидетельство о публикации №116091100729
Рецензии
