Фестивальниця

Грайлива, усміхнена, п’яна, дурна, безталанна,
В кайданках браслетів, в полоні намист дерев’яних,
Мала, куди їдеш? Дитина стежок, наречена плацкартів,
Яких прапорців додалося на спині країни, булавок на карті?
Півпляшки вина в рюкзаку, половина під серцем,
Студентський квиток на несправжнє ім’я, бісенята в люстерці.
Ти звідки, мала? Ми ніби знайомі не менш кількасот кілометрів,
У нас ще попереду декілька станцій для бесід відвертих.
Чому ти так дивно тримаєш трьома сигарету?
Як стрічка пейзажів за вікнами тамбура личить до твого портрету!
Уморена спрагою співів, жагою багаття і танців
Їй всюди не люди, то рідні, то друзі, то любі коханці.
Дозволь цілувати сполохані очі, винцем розігріті долоні, губи солоні
Прикинемось ніби знайомі, немовбито справді ми в цьому полоні.
Мала, присягаюся, в горі і в радості, в щасті й печалі,
Ми разом, допоки нас роз’єднають ці шпали і рейок спіралі…