Лист до чоловiка

Вже майже рік як ти назвав мене дружиною
Та  що змінилось? Чи ми творимо сім’ю?
Відрядження, ротаціі, очікування…
Я  - Кривий Ріг, ти – Маріуполь… Не ропчу.

Ти думаєш собі що мене вивчив вже
Що достеменно знаєш  чим я тут живу?
Страхи і мрії, сни і сподівання всі?..
Два роки нарізно… Де ти провів межу?

Допоки ще ми житимем на відстані?
Де він, твій клятий Рубікон?
Корабль мій відпливе від цьої пристані?
Візьмеш мене до себе, Посейдон?

Вже бойові давно змінились службою:
Розмови,зустрічі та інтерв’ю…
Там ти-коханий і брати-азовці всі
Яких так ніжно-сестринськи люблю…

З тобою бачимось лиш в дні ротації
Хмільні, швидкі і завжди у юрбі
Батьків і друзів, приятелів й так собі,
Пристосуванців на твоїм путі…

 Чи знаєш ти мене коли без тебе я –
Як я працюю, веселюсь, дружу?
Коли вручають грамоти і дякують,
Як за роялем в повний зал звучу?

Чи знаєш ти як досі сниться смерть твоя?
І знов,  і знов я бачу кров твою в бою…
Як я скидаюсь серед ночі з стогоном
Й не спам’ятавшись все кудись біжу…

Ти справді віриш в те що я ревнивая?
Що зрада то є мій найбільший страх?
Хто тобі вносить в вуха нісенітниці?..
Повір, що тіло – то не мій розмах.

Я полюбила тебе юнаком  без «Імені»,
За чисту душу, віру в рідний край,
За те що ти в найгірших бачив світле
І захищав всіх як даймьо той самурай.

Та зрозумій, я -  просто Жінка. Так, вродливая.
Так - сильна, справжня, вірна, вольова,
Терпляча, віддана, достоту українськая
Та я не можу вже без Тебе… Нас… Сама.

28.05.2016