Я під вечір додому прийду,
В домі світло не стану вмикати.
Запалю я ту саму свічу,
Що стоїть з того самого часу.
Два бокали вина я наллю,
Та не стану вина того пити.
Сяду в крісло тихенько в кутку,
Вволю серцю дозволю журитись.
Хай вихоплює вогник свічі
З напівтемряви привид обличчя,
Котре поглядом щирим твоїм
Про всесвітню невинність засвідчить.
Бо ніхто, ані ти, ані я,
І ні в чому, ні в чому не винен!
Так чому ж тоді пам'ять-свіча
Так безжально пече до загину?
А у тім, що напроти, кутку
Тінь стає все густіша й густіша —
Відблиск чорної сукні майнув —
В ній востаннє під ранок ти вийшла.
Ось вже тіней сумний чорторий
У танку починає кружляти —
Бо у запалі вальсу це ж ти,
Ти назвала ту ніч нашу святом...
Я під вечір додому прийду,
В домі світло не стану вмикати.
Запалю я ту саму свічу,
Що стоїть з того самого “свята”.
Журба
© Copyright: Юрий Пересичанский, 2016
Свидетельство о публикации №116090407761
Свидетельство о публикации №116090407761
Рецензии