Вже непрагну страв кохання,
Все відала у забуття,
Мої до тебе збережу бажання,
Що похоплювала кожного миття.
Залишаюсь на одинці,
З обрисом твоїм в душі,
Життя невідкривало всі гостинці,
Щоб пригостити добротом в тиши.
Некчемність всіх краса і сором,
Лише в тобі є ідеал,
Бажала поділитись тобой домом,
Щоби тепло, кохання відчував.
Але я вже непрагну страв кохання,
Незнайшлось в тобі до мене ані любові, ані жадання.
Вже непрагну страв кохання
© Copyright: Людмила Дубищева, 2016
Свидетельство о публикации №116090405908
Свидетельство о публикации №116090405908
Рецензии