Стрiчка

Сцена за сценою...
Тіні сховались в лаштунках.
Білий екран відбивається в темряві снів...
Серце воліло б вдягти хоч на мить облаштунки
з остраху впасти у морок...
На брилах ряснів
піт підземелля, де я вчив весну у драконів.
Світ ще не знає поета таємне буття...
Він уявля, що тримає мене у полоні
там, де втрачаються сенси пустого життя.
Кома за комою...
Листя закінчених речень
сипле на стежку моїх недоречних блукань.
Хто ти, величний?..
Чому не вдаєшся до втечі
з цього шаленого виру дурних спонукань?!..
Зблід...
Ти так зблід...
Не ковтай цю гидотну отруту,
медом що ллється з підступних сучасності вуст!
Душу поета так важко знайти і збагнути.
Чи не про це шепотів нам знекровлений Пруст?..
Пісня за піснею...
Можеш тепер чаклувати.
Біль розірвала аорти, і відлік пішов.
Там, за вікном, хтось вдягає осінніі шати
з вірою в те, що весна повертається знов.
Вічність знайшла порятунок за стінами миті
першого погляду в дзеркало білих очей...
В них і загинуть бажанням твоїм заповиті
люди-секунди, з яких лиш отрута тече.
Крапля за краплею...