Передгроззя

Ефірний плин смолистої густої мряки
Заводить за повіки летаргічних снів
Набряклі кров'ю гіпнотичні очі маків.
Троянд свічки дрімотний подув загасив.

В руїнах вавилонських решток башти спеки
Багатомовні племена повсталих злив
Шукають есперанто грому. Вагнер степу
Стакато ластівок й мінор трави сталив.

Бунт бур — стривожений табун у стійлах небокраю,
Крук хмар з грози краплину крові вже добув.
Мов гільйотинний посміх Робесп'єра, крає
Свавілля блискавок землі і неба боротьбу

Крильми обрушених в безодню горизонтів.
Століть пиху, як зі щита барона герб,
З гілля дубів зриває бунту вітер зльоту
Й січе, й січе невинні голови дерев.

Не до елегій млосних схлипувань легеням
Фатальної здогадки — забиває дух
Набігла хвиля замогильної легенди,
Зринає Атлантиди днів останніх рух.

Ще мить, і гонор хвилі в гвалті валу згине,
Ще мить і маківка останнього ковтка
З долоні сподівання порятунку схлине —
Остання соломино, ти така тонка!

Еллади степової лад на волосині
Прокльону Тори позахмарної висить —
Ще мить, й молитви допотопної квиніння
Під серцем Ноїва ковчега защемить.

Дрімати драмам Авраама днів останніх
Ще мить у просторі Старого, наче світ,
Жахного Заповіту грому — мить настала! —
Згортає видноколу аркуші в сувій

Суворого натхнення перших днів творіння
Безмежне П'ятикнижжя ночі  грозове —
Якому ж із ровінчаних богів він рівний,
Цей нурт, що темряву на шмаття жахів рве.