О, осінь наступила і журавлі курличуть,
Де ті твоі слова, чому мене не кличуть,
Берізок віти, в смуті, тихо шелестять.
Мелодію, іх істину по правді шепотять.
Калина віти похилала, вітри шумлять.
Громи, вже від греміли і не гремлять.
Хмаринки в небі, щось там мерехтять.
Лелеки у небессі, у вальсі клекотять.
Колючі терни у гаю, вони не відшуміли,
Пташки зібралися у вирій. І відлетіли.
Гармати десь гримлять не відгриміли,
А мир? Ще є! Чому, чому зніяковіли?
Ось знов, прийшла сюди по моій волі..
Схилюсь в молитвах. Та не мимоволі.
Так сумно, важко і іще щемить до болі
Такий вердик, такий моім є вирок долі.
Осiнь
© Copyright: Неонила Морозюк-Мила Бренер, 2016
Свидетельство о публикации №116083108155
Свидетельство о публикации №116083108155
Рецензии