Свiй голос вiддаю за доброту

Нині людяність в людства вже зовсім не в моді,
з доброти залишився один лише слух.
Безкорисливим привидам вижити годі,
світ від шелесту грошей навіки оглух…

Міра всьому ведеться у крупних купюрах,
що зазвичай душею цінилось раніш.
Щира жінка сьогодні – примара чи дура,
й чоловіку такому ціна лише гріш.

Вже на глянцевих фото мелькають не лиця,
в крупних планах не видко розумних очей.
Радше яхти, палаци, відверті дівиці
та деталі сідниць їх, грудей чи плечей…

Щохвилини за щастям страшенні погоні
від зорі до темна без купюр і прикрас,
та згадати не хочем життєвих законів –
завше щастя лиш те, що всередині нас.

Багатіти душею раніш було важно,
дасть прибуток безцінний отой капітал.
Мимохідь не продайся за шерхіт бумажний,
не згубись серед злата і перлових скал.

Грошей зайвих ніколи для скнар не буває,
але маски вони все ж зривають з голоти.
Той поділиться з бідним усім тим, що має,
цей рве кусень в стражденного прямо із рота.

Доброта – тож-бо класика, змилуйтесь люди,
вікова аксіома на різні часи!
Бо душею скупий лише зовнішність судить,
а на серці у нього удавка висить.

Хтось торує протоптану іншим дорогу,
йде до мрії упевнено мов по мосту.
Позабув він давно вже про людяність й Бога
і сповна користає чужу простоту.

У людини байдужість – то справжня хвороба,
від халепи такої вмирає душа.
Бо нахабство і завидки йдуть аж до гроба,
знищать людськість усю, не лишать ні шиша…

Доброта – то можливо є істинна цнота,
а любов не завжди програє розрахунку?
Бо Всевишній концерт цей зігра як по нотам
і не буде нікому добра від грабунку.

31.08.2016

* За мотивами твору Ірини Самаріної-Лабіринт „Доброта – это классика, люди...“